Криза влади в Росії. Хто і яким чином може змістити В. Путіна
Путінський режим в Росії наближається до свого логічного кінця. В. Путін втрачає свої позиції, а з ними і владу. Цим користуються певні політико-олігархічні кола, які намагаються змінити державне керівництво, оскільки воно вже мало кого влаштовує. Таке може статися у вигляді відносно мирної трансформації або внутрішнього конфлікту. Для України все це може бути позитивом, оскільки таким чином буде не лише послаблюватися Росія, але й наблизиться кінець війни з урахуванням наших інтересів.
З квітня з’явилися ознаки кризи влади в Росії, які все більш очевидні. Таку тему широко обговорює експертне середовище і про неї йдеться у наших публікаціях. Але події набувають змін і потребують уваги. До того ж вони вже змушують прогнозувати можливі сценарії трансформації російської влади.
Спершу необхідно чітко визначити, що зараз відбувається в Росії, де розвиток подій починає відповідати класичному визначенню революційної ситуації, яку колись описував В. Ленін – лідер російських більшовиків, автор державного перевороту в Російській імперії. А саме – «низи не бажають, а верхи не можуть» (вперше сформульована у статті «Маёвка революционного пролетариата» 1913 року і розвинута у роботі «Крах II Интернационала»). Автор цих статей непогано знав свою справу, що підтвердили наслідки його діяльності в Росії. Тому його можна вважати одним із найбільш авторитетних теоретиків та практиків у сфері боротьби за владу в цій країні. Отож, розглянемо сьогоднішню ситуацію у Російській Федерації через призму його теоретичних підходів. Ситуація фактично копіює те, що сталося в Російській імперії напередодні революції 1917 року, щоправда, з поправками вже на сучасні події.
«Низи», якими є пересічні російські громадяни (від робітників та селян, до представників малого і середнього бізнесу) в більшості своїй втомилися від путінського режиму і не бажають бачити його біля владного керма. В Росії не розголошуються справжні підсумки соціологічних досліджень. Але за низкою оцінок, що заслуговують на довіру, Путіна підтримує не більш 30% громадян. Вони вже навіть не приховують свого негативного ставлення до влади, про що свідчить масове поширення в російському інформаційному просторі критики її дій. Громадяни невдоволені загостренням в країні соціально-економічних проблем, блокуванням владою мережі Інтернет та закриттям популярних месенджерів і соціальних мереж, а також відсутністю здобутків у російсько-українській війні, яка приносить лише втрати та поширюється на територію самої Росії. Причому, знову ж таки, згідно з вченням В. Леніна, «економічні вимоги громадян переростають у політичні», що є ще однією фундаментальною ознакою революційної ситуації (обґрунтована в роботі «Что делать?» 1902 року та розвинена в роботі «Грозящая катастрофа и как с ней бороться» 1917 року).
Однак, виходити на вулиці з протестами та скидати владу силоміць, як це сталося колись, в 1917 році, або вдаватися до виступів, які мали місце на початку 1990-х років, люди ще не наважаться. Тут необхідні лідери та відповідні умови. Це може бути перехід економічної кризи в Росії у гостру фазу. У сьогоднішній ситуації найбільш ймовірними каталізаторами бунту в Росії вбачаються: заморожування владою банківських рахунків громадян; різкий стрибок інфляції; гостра нестача пального внаслідок знищення Україною російських НПЗ; розвал фронту, що може спровокувати військовий заколот.
«Верхи» у вигляді російської влади – від самого В. Путіна до уряду, губернаторів і чиновників – не можуть змінити стан справ. Впоратися з економічними проблемами країни вони не спроможні. Для цього необхідно, щоб з Росії, як мінімум, були зняті західні санкції. Їх ніхто з неї не зніматиме, допоки Росія не припинить війну. Припинення її просто так, без обіцяної перемоги, буде означати політичну кончину В. Путіна. А для досягнення перемоги у нього бракує сил. Ба більше, на фронті Україна починає перехоплювати ініціативу. Тобто, наразі режим В. Путіна фактично знаходиться у глухому куті й, по суті, у ньому й зачинений. Щоправда, він все ще сподівається це приховати, як загалом і всю ситуацію в Росії. А також намагається не допустити в країні виступів проти влади. Саме для цього і блокується мережа Інтернет та популярні месенджери і соціальні мережі. Однак, такі дії лише підвищують напруженість російського суспільства.
Правду кажучи, В. Путін все ще контролює ситуацію в країні та має силові структури, які можуть відстоювати його владу. Принаймні, він на це сподівається. Наприклад, покладає надії на Федеральну службу охорони, Федеральну службу безпеки, Росгвардію та збройні сили. Їх керівництво віддане йому особисто та готове його вберігати.
Разом з тим, наразі жорстка тоталітарна система в Росії, заснована на силових структурах, дає явний збій. Якщо раніше всі прояви критики влади в інформаційному просторі Росії жорстко блокували спецслужби і так звані правоохоронні органи, то тепер критика така дозволяється. Прикладів цього чимало і немає потреби їх ще раз наводити.
Інформаційний простір Росії контролюють заступник керівника Адміністрації президента РФ С. Кірієнко та ФСБ. Їх відмова переслідувати невдоволених владою громадян може мати лише два пояснення.
Перше – влада переводить громадянську протестну енергію у вербальну форму. Інакше кажучи, дає громадянам висловитися досхочу. Таким чином у країні знижується суспільна напруженість.
Друге – певні сили в Росії використовують можливості С. Кірієнка та ФСБ для того, щоб дискредитувати режим В. Путіна і таким чином прибрати його з влади. Для цього посилаються на втомленість людей від правлячого режиму країни та на їх невдоволеність загальною ситуацією в країні.
Обидва із таких варіантів, як мовиться, мають право на існування. Але, в тоталітарній країні, якою є Росія, суспільна напруженість знижується інакше. Протестну активність влада жорстко придушує, або конвертує у великодержавний шовінізм та ідею об’єднання нації для спільної протидії зовнішнім супротивникам.
Саме таким чином на початку XX століття влада Російської імперії намагалася вгамувати революційні настрої в країні у спосіб розв’язання війни з Японією. До такої практики сьогодні вдається і нинішня Росія. Так, однією з основних цілей нападу Росії на Україну в 2014 році було намагання відволікти увагу суспільства від поведінки В. Путіна щодо узурпації державної влади та від фальсифікованих показників президентських виборів в країні в 2012 році. А розпочата Москвою повномасштабна війна проти України багато в чому пояснюється прагненням російської влади поліпшити свій авторитет після його падіння через неспроможність ефективно подолати наслідки епідемії COVID-19 у 2020–2021 роках.
В жодному з таких випадків ніхто з правлячої верхівки Росії навіть і не думав надавати свободу слова в країні. Взагалі, у всій історії Росії така свобода була вкрай винятковим явищем і мала місце лише двічі, а саме – в періоди послаблення російської влади у передреволюційних подіях в 1917 та 1991 роках та певного часу після державних переворотів. Після них нова влада знову запроваджувала жорстку заборону на будь-які прояви інакомислення. Була ще так звана «хрущовська відлига» у 1950-х роках, однак вона здавалася такою лише у порівнянні з часами сталінізму. По-справжньому вільно викладати свої думки людям так і не дозволили.
Тобто, те, що діється в Росії зараз, є екстраординарним і може бути причиною послаблення її влади. Наразі це стає очевидним. Як вже згадувалося, режим В. Путіна не може впоратися з жодною проблемою країни і стає просто жалюгідним. Як же ще можна назвати принизливі звернення В. Путіна до Д. Трампа з проханням натиснути на Україну, щоб вона дала йому змогу провести 9 травня 2026 року парад перемоги в Москві. Такий же мали вигляд і спроби В. Путіна улестити лідера Китаю Сі Цзіньпіна напередодні та під час візиту до Пекіну 19-20 травня ц.р. Тим паче, що він так і не зміг впоратися з головним для Росії питанням щодо будівництва газопроводу «Сила Сибіру 2».
Після цього немає нічого дивного, що навіть у керівництві РФ його почали називати «кульгавою качкою» чи то «збитим льотчиком». Тобто, він стає безсилим, втрачає свої позиції. Як мають діяти заколотники у такій ситуації — В. Ленін також чітко визначив восени 1917 року після остаточного занепаду тимчасового уряду Росії, створеного після зречення престолу царя Миколи ІІ та лютневої революції. За його тодішніми словами, які зберігають актуальність і нині, «… Уряд коливається. Треба з ним покінчити! Владу необхідно взяти!»
Тоді її до своїх рук взяли більшовики. Зараз очевидними опонентами режиму В. Путіна є певні політико-олігархічні сили в Росії, які незадоволені його діяльністю. Це цілком зрозуміло. Раніше між В. Путіним та олігархами існували вигідні для всіх домовленості. Так, олігархи обіцяли підтримувати владу В. Путіна та не втручатися у політику. Він брав на себе зобов’язання забезпечувати стабільність країни, стійкість її міжнародного положення та сприяти роботі їхнього бізнесу. Зараз такий договір сплюндровано.
Як відомо, ще у 2014 році, після першого нападу Росії на Україну, США та ЄС почали запроваджувати антиросійські санкції, які безпосередньо торкалися великого бізнесу країни. А у 2022 році, з розпочатою Москвою повномасштабною війною проти України, наші західні партнери запровадили санкційні обмеження щодо Росії на якісно новому рівні. І сьогодні їх відчутно посилюють. При цьому окремий удар цілеспрямовано завдається саме по олігархах.
Водночас В. Путін почав перерозподіляти власність в країні з метою як отримати кошти на продовження війни проти України, так і замінити старше покоління олігархів, які привели його до влади та мають відносно незалежні позиції, на молодих бізнесменів, відданих йому особисто. Старші олігархи є залишками клану колишнього президента РФ Б. Єльцина та пов’язаними з ними особами. Саме вони, в основному, і потерпають від режиму В. Путіна, а тому можуть ініціювати заколот. Сьогодні до основних таких можна віднести Р. Абрамовича, В. Потаніна та О. Дерипаску. Хоча позаду них можуть бути або діяти замість них і інші особи, які зараз перебувають в тіні. Скоріш за все, вони діють через молоду частку керівників ФСБ, які зараз знаходиться у другому ешелоні, але прагнуть вийти на перші місця. Це дасть їм владу та відкриє доступ до державних фінансових і економічних ресурсів. Однак, їм заважають реалізувати такі плани повною мірою ставленики В. Путіна, які посідають керівні посади в ФСБ вищого рівня.
Крім того, олігархічні клани з числа супротивників В. Путіна можуть мати вплив на деяких осіб з вищих ешелонів влади Росії, у яких певні амбіції, або які відчувають загрозу своїй безпеці з боку чинного режиму. Наразі існує кілька припущень щодо таких осіб, які можуть або бути реальними, або лише у вигляді гіпотези.
Зокрема, у такому контексті подається С. Кірієнко. Саме він начебто і запевнює В. Путіна, що є можливість знизити протестний потенціал російського суспільства, застосовуючи інформаційні технології. Це цілком можливо. Причому, заколотники можуть використовувати його «по-темному» навіть для нього самого.
Також цілком вірогідно, що до заколоту може бути причетний секретар Ради безпеки Росії, колишній міністр оборони С. Шойгу. Ще у 1990-х роках клан Б. Єльцина начебто приставив його до В. Путіна для контролю за його діяльністю із використанням на нього компромату. У 2024 році В. Путін усунув С. Шойгу від реальних важелів влади і почав ліквідовувати його власний клан. Так, були звинувачені в корупції та заарештовані всі його заступники на посаді міністра оборони. Разом з тим, стверджується, що С. Шойгу все ще має зв’язки та вплив як у міністерстві оборони, так і у міністерстві з надзвичайних справ, яке він свого часу очолював.
Разом з тим, діяльність заколотників поки що стримується Федеральною службою охорони та Росгаврдією. Їх очолюють особисто віддані В. Путіну особи, а також його ставленики у ФСБ. Проявами цього можуть бути суперечності довкола питання функціонування мережі Інтернет. Як запевнюють експерти, створення перешкод у його відкритому функціонуванні в Росії було ініційоване саме ФСО.
Виходячи з таких обставин, можливі кілька варіантів дій заколотників щодо зміни влади в Росії або її трансформації. Серед таких можна відзначити:
- примушення В. Путіна до того, щоб він добровільно пішов у відставку. Для цього можуть бути використані компромат або погрожування фізичного знищення. Варіант досить малоймовірний, але подібна ідея може об’єднати заколотників з нинішніми прихильниками В. Путіна. Всі розуміють, що під його орудою Росія наближається до загибелі, чого ніхто не бажає.
Російська історія знає подібні прецеденти. Зокрема, на початку 1917 року російський генералітет змусив царя Миколу II зректися престолу через його неспроможність керувати країною. А в 1964 році верхівка комуністичної партії Радянського Союзу змусила піти у відставку генсекретаря ЦК КПРС М. Хрущова;
- відкрите або приховане вбивство В. Путіна. Це може бути виконане у спосіб організації теракту із застосуванням БПЛА або отруєння. У ФСБ є спеціалісти та відповідні можливості як для першого способу дій, так і для другого. У такій ситуації обов’язки президента Росії будуть тимчасово покладені на главу уряду РФ. Водночас будуть оголошені дострокові президентські вибори.
У російській історії є приклади такого усунення від влади лідера країни. В 1584 році було отруєно царя Івана Грозного; в 1605 році таким же чином усунули від влади Бориса Годунова; в 1801 році заколотники з числа офіцерів-гвардійців задушили імператора Павла I; в 1881 році революціонери підірвали вибухівкою імператора Олександра II; а в 1953 році, як передбачається, було отруєно генерального секретаря ЦК КПРС І. Сталіна.
Разом з тим, як свідчить історичний досвід, вбивство російського лідера без досягнення компромісу між основними політико-олігархічними силами (вони існували і у середньовіччі, щоправда, в дещо іншій формі, ніж зараз), може призвести до смути в країні. Така загроза цього існує і зараз:
- державний переворот в країні. Заколотники можуть ізолювати В. Путіна в одному з його бункерів за межами Москви, де він зараз постійно перебуває в оточенні вірних йому військових, та блокувати зв’язок. Водночас буде створений тимчасовий орган у складі ставлеників заколотників з керівництва РФ, який візьме на себе всю повноту державної влади, оголосить надзвичайний стан та проведе позачергові президентські вибори під своїм контролем.
А для того, щоб обмежити спроможність дій сил ФСО, Росгвардії та інших прихильників В. Путіна з силових структур, утворять надзвичайну ситуацію, пов’язану з масовими акціями протесту населення або з бунтом військових на зразок «маршу справедливості» Є. Пригожина на Москву в червні 2023 року. Все це також може зробити ФСБ.
Приблизно так вчиняли прихильники збереження тоталітарної влади в СРСР в серпні 1991 року, які створили так званий Державний комітет з надзвичайної ситуації та ізолювали тодішнього президента Радянського Союзу М. Горбачова у його резиденції в Криму. Однак тоді їхні дії були невдалими, що призвело до розпаду СРСР. Зараз спроба державного перевороту в Росії може викликати ще гірші наслідки, включно з громадянською війною в країні та її дезінтеграцією;
- відносно легітимна зміна влади в країні через парламентські вибори в листопаді ц.р. Як і сам В. Путін, правляча в РФ партія «Единая Россия» стрімко втрачає свою популярність. Наразі її рейтинг не перевищує 30 %. Очевидно, що при збереженні, а тим паче при загостренні, поточних проблем в країні, він впаде ще нижче. Досі вибори в Росії контролювала влада, а точніше – ФСБ. Але такий контроль може працювати і в той, і в інший бік, в тому числі в інтересах заколотників. У такому випадку «Единая Россия» втратить конституційну більшість у Державній думі РФ та буде змушена створювати коаліцію з іншими політичними силами.
Своєю чергою, це дасть можливість заколотникам, внаслідок спільних інтересів з депутатами, впливати на рішення парламенту, давати хабарі та залякувати компроматом. Так, вони можуть провести через парламент поправки до Конституції Росії, які обмежать повноваження президента країни, або взагалі перетворять Російську Федерацію на парламентську республіку.
У такому випадку усувати самого В. Путіна не буде потреби, а отже і зникне загроза якихось можливих заворушень чи внутрішнього протистояння в країні. При цьому нова влада може його ізолювати від отримання інформації, виключити із процесу ухвалення державних рішень, зокрема, під виглядом хвороби. Саме так свого часу І. Сталін зробив з В. Леніним, коли той почав хворіти і втратив здатність жорстко боротися за владу.
Останній варіант був би найкращий як для заколотників, так і загалом, для всієї Росії. Однак, у нової влади все одно залишиться проблема щодо виведення країни з-під західних санкцій. Саме лише припинення бойових дій не усуне проблему повністю. РФ буде змушена повернути Україні її території принаймні частково. Просто так нова влада Росії зробити цього не наважиться, оскільки втрачатиме в очах народу свій авторитет. Водночас в країні можуть навіть виникнути заворушення через невдоволення частини росіян таким рішенням. Тобто, країна опиниться у новому глухому куті, з якого також буде непросто вийти. Хоча, вихід буде можна знайти ще на етапі підготовчих дій до зміни влади. Так, заворушники можуть змовитися з командуванням російських військ на півдні України та намовити їх відкрити фронт. Тоді Сили оборони України зможуть самі відновити контроль над окупованими територіями Херсонської, Запорізької та, можливо, і частиною Донецької областей, що спростить розв’язання вищезгаданої проблеми.
Безперечно, така ситуація спровокує хвилю невдоволення росіян В. Путіним та, можливо, стане причиною й бунту військових. Так виникнуть умови для дій заколотників за третім сценарієм. А потім відповідальність за початок війни, її програш та всі пов’язані з нею проблеми будуть звалені на В. Путіна. Такий стан речей стане причиною його усунення від влади без жодних заколотів. Просто – за підсумками парламентських виборів, які «Единая Россия» програє.
Будемо сподіватися, що саме так все і станеться. Бо подібний розвиток подій буде найкращим варіантом і для України.
Отже, загострення внутрішніх та зовнішніх проблем Росії призводить до кризи влади режиму В. Путіна. Поки що він контролює розвиток подій в країні, але його позиції системно послаблюються.
Таку ситуацію використовують супротивники В. Путіна з політико-олігархічних кіл Росії, які намагаються усунути його від керівництва країною або суттєво обмежити його повноваження. Це може бути зроблено у спосіб фізичної ліквідації В. Путіна, державного перевороту або через парламентські вибори. У своїх діях опоненти Кремля опираються на російське суспільство, яке втомилося від соціально-економічних проблем країни, війни та влади і особливо від В. Путіна та окремих представників правлячої верхівки, незадоволеної ним, а також на молоде покоління керівництва ФСБ. Разом з тим, їм поки що протидіють ФСО та Росгвардія.
Внаслідок таких процесів може змінитися влада в країні або розпочатися громадянська війна. Все це буде на користь Україні. Ба більше, з’являються умови для відновлення Україною контролю над окупованими територіями.
Юрій Ільченко,
Інститут глобальної політики
Колаж «24 канал»
